​РОСІЙСЬКИЙ МИСЛИВСЬКИЙ СПАНІЄЛЬ

Коли на початку 80-х років минулого століття я почала працювати кінологом Київської міськради УТМР, на обліку в мене нараховувалося близько 80 російських мисливських спанієлів. Вони були досить популярні серед мисливців. Але якось так сталося, що з роками ці маленькі вухасті мисливці стали втрачати і ту популярність, яку вони мали. Все більше ставало лягавих, а спанієлі непомітно зникали. Останнім часом, на щастя, зацікавленість спанієлями зросла. В останні роки, коли стало проводитись більше заходів для спанієлів та ретріверів, тобто мисливці змогли побачити на що здатні ці собаки, з’явились і молоді експерти по цих породах. Мені захотілося докладніше розповісти про спанієлів – групу порід зі старовинним корінням.

Ця група порід старіша за лягавих та сформувалась як заводська у Англії у Х столітті. Предками спанієлів вважаються старовинні іспанські лягаві, що використовувалися для полювання з сітями. Звідки виникла і назва. Подальша селекційна робота зробила з них чудових слідовиків, які вміло розбираються у слідах птахів (і не тільки), працюють без стійки та підіймають птаха різким стрибком з голосом. Інші старовинні іспанські лягаві розвились у сетерів, які працюють зі стійкою. В подальшому у Англії було створено декілька порід спанієлів – від крупного спрінгера до маленького коккера.

В царській Росії полювання зі спанієлем не було дуже розповсюджено, більшe полювали з лягавими, але все ж таки спанієлі використовувалися на полюванні. Але після Другої світової війни, коли в СРСР потрапила велика кількість спанієлів різноманітних порід, зацікавленість полюванням з ними сильно зросла. До того ж невеликі розміри спанієлів виявилися дуже зручними для утримання та транспортування. Схрещування тих спанієлів, що збереглися в СРСР із зарубіжними спанієлями та відбір собак бажаного типу дозволив дуже швидко створити собаку, який задовольняє вимоги наших мисливців. Собаки цього типу мають більш міцну конституцію, меншу декоративність. Їх вуха не такі довгі, а шерсть більш груба, з меншою оброслістю, що дозволяє полювати з ними у важких умовах. Треба сказати, що купіровання хвоста у спанієля обов’язкове. Пов’язано це з тим, що на полюванні хвіст спанієля від збудженості та азарту постійно та швидко рухається. А оскільки частіше він працює у заростях та у густій водяний рослинності, довгий хвіст дуже сильно травмується.

По цьому типу і був у 1951 році затверджений радянський стандарт російського мисливського спанієля, який зберігся і досі. Хоча цю породу не визнає Міжнародна кінологічна федерація, однак вони беруть участь в різноманітних кінологічних заходах. Спанієлі мають дуже врівноважену нервову систему, завдяки чому їх часто утримують як хатніх улюбленців, до того ж вони дуже швидко вчаться. Але хто побачив хоч раз як поводиться спанієль на полюванні, одразу зрозуміє, що ось тут він повністю на своєму місці.

Спанієль – скороспілий собака – працювати він починає дуже рано. Я бачила повноцінну хорошу роботу спанієля віком 7 місяців. Вони дуже полюбляють воду, вправно долають на воді всілякі перешкоди та,навіть, пірнають. Обожнюють подавати все що завгодно. Займатися з ним можна починати дуже рано. Але привчати до води треба у теплу пору року, тоді щеня саме з задоволенням буди купатися. Не треба думати, що раз ви придбали собаку з повноціннім родоводом, то він сам повинен все знати та вміти. Собака наслідує від батьків тільки здібності, а розвинути їх - це вже ваш обов’язок. До речі, таку вроджену здібність як гарне чуття, теж треба тренувати та розвивати.

Які ж вміння спанієля потребуються на полюванні?

По-перше – слухняність. Цьому треба вчити перш за все. Зі слухняним собакою дуже зручно жити. Безпечно перебувати де завгодно – у місті, в угіддях, у гостях, у транспорті, вдома. Не навчивши собаку добре слухатись неможливо навчити його чомусь у угіддях, особливо коли він побачить та почує дичину. Неслухняний собака іноді робить полювання небезпечним. Особливо слухняність потрібна собакам, які живуть у містах.

По-друге, собаку потрібно навчити апортувати будь яку дичину. Почати, звісно, можна і з паличок та м’ячиків, але треба дуже швидко перейти на поноску, яка зроблена, на приклад, з крил крижня, або якогось іншого птаха мисливського виду. Треба привчати також до подачі якогось хутрового звіра. Подача повинна бути правильним прийомом (поперек тушки) та прямо в руки. Собака не повинен класти здобич на землю. Тому що у випадку подачі на реальному полюванні це може бути підранок, який може швидко втекти.

По-третє, собаку треба навчити пошуку у полі «човником». Так зветься пошук, при якому собака ходить перед мисливцем вправо та вліво на відстань в сторони на 40 метрів. Мисливець, при цьому, спокійно рухається вперед, обов’язково на вітер. При такому пошуку собака має можливість знайти та спрацювати всіх птахів, що знаходяться по ходу їх руху. Така ширина пошуку обумовлена тим, що спанієль не робить стійку. Він підіймає птаха сходу після короткої підводки, до того ж птиця, як правило, летить від вас і влучити буде важко, якщо собака працюватиме ширше.

І ще одна порада – намагайтеся більше часу проводити із собакою, розмовляти з ним, чомусь його вчити, беріть з собою всюди, якщо є така можливість. Це зробить собаку більш соціалізованим, тобто він буде спокійно поводитись у будь-яких обставинах, а найголовніше – контакт та порозуміння між вами та вашим собакою буде покращуватись, а це перша запорука успішного полювання.

Дуже сподіваюсь, що змогла хоч трошки зацікавити вас цією породою. Ні пуху, ні пера!

З.Б. Медведєва